У 2016 році на території України середня вартість готової товарної вугільної продукції становила 957 грн за тонну за оптовою ціною. А собівартість — 2160 грн/тонна. Це означає, що жодна державна шахта не працювала рентабельно.
В Україні функціонує 35 державних шахт, з яких лише 33 займаються видобутком вугілля, а дві інші виконують функцію відкачування шахтних вод. Цими підприємствами у 2016 році було добуто 5,8 млн тонн рядового вугілля — 1,6 млн тонн коксівного та 4,2 млн тонн енергетичного. Показники видобутку в 2016-му виявилися на 14% гіршими, ніж у 2015 році.
Та вже 24 березня 2017 року на офіційній Facebook-сторінці пресслужби Міністерства енергетики та вугільної промисловості з’явилося повідомлення, що, незважаючи на скорочення кількості шахт з 33 до 26, міністерство планує збільшити видобуток на 50% — з 5,8 млн т до 8,7 млн т. І все це «завдяки технічному переоснащенню шахт, модернізації та введенню нових лав».
Але хіба ми цього раніше не чули? У 2004–2008 роках діяла урядова «інноваційно-інвестиційна програма». Тільки у 2004 році шахтам було передано 52 комплекси нового обладнання. Проте перенасичення шахт інноваційною технікою не покращило ситуацію — навпаки, вона погіршила економічне становище галузі.
Ліквідація збиткових шахт — це дорого, складно і соціально небезпечно. За останньою інформацією, у планах Міністерства енергетики — закриття 7 державних шахт. І це попри те, що ще рік тому керівництво планувало закрити одинадцять (!) шахт та підготувати ще 15 до нульової рентабельності, щоб у майбутньому приватизувати. Проте реалізувати ці плани не вдалося.
Саме тому державним шахтам України потрібна технічна політика, яка відповідала б їхнім економічним можливостям. А в цьому контексті вихід один: «Дати дешеву й продуктивну техніку — і якнайбільше!».
Необхідний ефект демонструють машини з робочим органом типу «м’ясорубки». Простими словами — це шнек із коронкою на кінці, який одночасно бурить і добуває вугілля зі свердловини. Таке обладнання називається бурошнековою установкою. Видобуток із її використанням не потребує присутності людей у вибоях і не вимагає встановлення кріпі.
Бурошнекові технології особливо ефективні на тонких і надтонких пластах, де традиційний видобуток нерентабельний. Вони забезпечують отримання чистого вугілля без домішок породи, а за вартістю є доступними як для державних шахт, так і для невеликих приватних компаній, що намагаються працювати прибутково в умовах кризи.
Продуктивність бурошнекового комплексу становить від 200 до 300 тонн вугілля на добу. Для підприємств, що опинилися у складній ситуації, це справжня знахідка. У межах однієї виробітки можна використовувати одразу дві установки!
Тож не варто зволікати. Державним шахтам варто придбати кілька бурошнекових комплексів і переконатися, наскільки вигідним може бути їх застосування для переходу до стабільного та прибуткового видобутку в Україні.
Статтю підготовлено з використанням матеріалів Даніила Череватського.